Оптимістична печера - карстова печера, розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області на території України. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга за довжиною серед печер світу.

   Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Печера займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замита глиною. Зустрічаються сталактити, освіти, геліктити.

    Печера горизонтальна, лабіринтового типу, закладена в 20–25 метровій товщі гіпсів на глибині 60–80 метрів. Складається з 10 відносно ізольованих районів, зв’язаних між собою одним або кількома ходами. Окремі райони закладені в різних геологічних блоках з різною історією їх розвитку і формування, відрізняються між собою за геоморфологічними ознаками, морфометричними характеристиками, напрямком переважаючої тріщинуватості, вторинним мінералоутворенням, були відкриті у різні роки. Дослідження деяких з них ще триває.

    Букові праліси Карпат - транскордонний серійний природний об'єкт, що складається з десяти окремих масивів, які розташовані вздовж осі завдовжки 185 км. Простягається від Рахівських гір і Чорногірського хребта в Україні на захід Полонинським хребтом до гір Буковські Верхи (Bukovské vrchy) та Вигорлат (Vihorlatské vrchy) у Словаччині.

   Українсько-словацький об'єкт «Букові праліси Карпат» займає площу 77971,6 га, з яких 29278,9 га - заповідне ядро, а 48692,7 га - буферна зона. Понад 70 відсотків території об'єкта розташовані в Україні.

    Букові праліси Карпат є надзвичайно важливими для розуміння повної картини історії та еволюції роду бука (Fagus), який завдяки своїй поширеності у північній півкулі є глобально важливим. Бук є однією із найважливіших складових помірних широколистяних лісів, які колись займали 40 відсотків території Європи.

      Олешківські піски - другий за розмірами піщаний масив (арена) у Європі, розташований за 30 км на схід від міста Херсон у Олешківському районі, біля узбережжя Чорного моря.

     Назва походить від назви міста Олешки. Складені з безмежних барханів («кучугурів»), висотою близько 5 м, давніх піщаних алювіальних відкладень Дніпра. У складі пісків 7 необліснених арен: Каховська, Казачолагерна, Олешківська, Виноградівська, Чулаківська, Іванівська, Кінбурнська. Найбільша з них у діаметрі має розмір близько 15 км. Національним банком України у 2015 році випущено ювілейну монету Олешківські піски.

На території Олешківських пісків організовано природоохоронну зону - Національний природний парк «Олешківські піски».

    Яблуня-колонія - особливий, унікальний об'єкт природно-заповідного фонду України; визначна ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення. Орієнтовний вік - понад 200 років. Розташована в місті Кролевці Сумської області. 

   Яблуня зростає у вигляді куща, який за площею займає близько 10 соток. У яблуні давно вже немає її первісного материнського стовбура, а налічують близько 15 стовбурів-гілок, що приросли до землі. Особливістю яблуні (ніде більше невідомою) є її здатність до самостійного вкорінення гілками. Віття нахиляється до землі і пускає коріння, коли один із стовбурів відмирає. Так яблуня продовжує собі життя.

     За легендою, дерево має більше 220 років, тому що посадив його нібито садівник князя Мещерського, що колись жив і був похований в Андріївці. Місцеві жителі назвали диво-яблуню «колонією». Квітує вона щороку, але щоразу плодоносить тільки одна її половина, а друга частина відпочиває.

    Заказник «Базальтові стовпи» –  унікальне природне диво, розташоване в урочищі Іванова Долина, поблизу сіл Базальтове, Берестовець, Новий Берестовець Костопільського району Рівненської області. В 1972 р. є пам’яткою природи місцевого значення з площею в 0,8 га. Це єдине на території України яскраво виражене стовпчасте залягання найпоширенішої гірської породи – базальтів.

     Загалом «Базальтові стовпи» являють собою природні колони, що мають чотири, а то й вісім граней. Висота цих колон – від 0,6–1,2 м, висота – від 3–30 м. Цікавою властивістю стовпів – прямий рівний розкол. Пам’ятка має велике наукове значення і цікава для дослідників стратиграфії, петрографії, мінералогії, палеовулканізму. Крім базальту в заказнику представлені такі мінерали  як адуляр, азурит, барит, борніт, гематит, кальцит, кварц, марказит, мідь самородна, пірит, хлорит, халцедон  тощо. Значні поклади базальту були виявлені в навколишній місцевості ще у ХVІІІ ст.
 

     Шпиці - одна з вершин гірського масиву Чорногора (Українські Карпати). Розташована у Верховинському районі Івано-Франківської області, в межах Карпатського національного природного парку. Висота гори - 1863 м. Лежить у центральній частина Чорногорського масиву, за кілька кілометрів на північний схід від головного хребта, і з'єднана з ним пологою сідловиною.

    Шпиці - одна з найцікавіших гір у Карпатах. Її східні схили оперезані скельними виступами заввишки 20-50 м, які справді нагадують шпиці (звідси й назва гори).

Скелі, яких, за деякими даними, налічується аж 15 рядів, сформовані переважно з олігоценового магурського пісковика; вони є наслідками давнього гірського зледеніння, що відбулося в Карпатах у четвертинний період.

     На південних схилах Шпиць розкинувся льодовиковий кар, грандіозний за своїми розмірами та красою, який ще називають урочищем Ґаджина. Він утворений скелястими схилами гір Шпиці та Ребра. Саме тут, за словами місцевих жителів, похований Олекса Довбуш, провідник опришків. Тут же 1878 р. був побудований і працював перший в Українських Карпатах прихисток для туристів, названий на честь Яна Грегоровича, одного з засновників Татранського Товариства в Коломиї. А перший дороговказ на гору Шпиці був встановлений ще 1884 р. В урочищі Ґаджина туристи бувають рідко, зате влітку час від часу сюди заходять пастухи (переважно з найближчого до гори села Бистреця), які випасають овець, коней та корів.

     Сиваш - система дрібних мілководних (максимальна глибина до 3,5 м) заток на західному березі Азовського моря, між Херсонською областю та Кримом. Відокремлений від основної частини Азовського моря піщаною косою Арабатська стрілка. Довжина - близько 200 км. Ширина - 2-35 км. Пересічна площа - нестала, 2 400 км², з яких бл. 100 км² припадає на острови і 560 км² на ділянки, які лише періодично вкриті водою. Солоність води сягає 260 ‰. Солі - хлористі сполуки Na, Mg, сульфат Mg - важлива хімічна сировина.

   Береги Сивашу переважно низькі, пологі, багнисті, влітку покриваються шаром солей. З'єднується з Азовським морем Генічеською протокою і протокою Промоїна. Від Чорного моря відокремлений вузьким Перекопським перешийком. Чонгарський півострів розділяє затоку на східну і західну частини. Солоність від 22‰ (на півночі) до 87 ‰ (на півдні).

     На базі мінеральних багатств Сивашу споруджено заводи: Перекопський бромний, Кримський двоокису титану з виробництвом фосфорних добрив та Кримський содовий.

     Бакота – затоплене село в Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області. Місцевість, де колись жили близько двох тисяч людей, нині вражає чарівними краєвидами, загадковими знахідками та унікальним скельним монастирем.

   Колись у 13 столітті Бакота була найважливішим політично-адміністративним центром Дністровського Пониззя. Тоді село займало близько 10 гектарів і проживало у ньому більше двох тисяч людей. Але у 1981 році в ході будівництва Дністровської ГЕС від села залишилися лише літописні згадки, скельний монастир і неповторні краєвиди – саме те, що нині приваблює до цієї місцевості мандрівників та туристів. У перекладі слово «бакота» означає «бажане місце». Зрештою, кожен, хто сюди потрапляє, може у цьому переконатися.

    Тут знаходиться унікальний скельний монастир та незвичайна церква. За легендою, Бакотський монастир заклав преподобний Антоній, який заснував Антонієві печери в Чернігові та Києво-Печерську Лавру. 
 

       Кам'яна могила знаходиться в Запорізькій області в 2 кілометрах від селища Мирне. Кам'яна Могила – це одне з найбільш незвичайних геологічних утворень на землі і найдивовижніший пам'ятник природи. Він являє собою розташований посеред степу піщаний пагорб, вкритий великими кам'яними брилами химерної форми. Вік цього «кам'яного острова» налічує близько 14 мільйонів років, що робить його найдавнішим археологічним і культурним пам'ятником України!

       Скупчення каменів займають ділянку близько 30 000 квадратних метрів, висотою близько 12 метрів, і за своєю формою нагадує курган. Складається з 87 підземних ходів і печер. Головна таємниця Кам'яної Могили - вирізані на стінах її печер і гротів численні малюнки і петрогліфи, над розгадкою яких до цих пір б'ються історики та науковці. Ці таємничі знаки і символи накопичувалися тут протягом багатьох століть, перетворивши Кам'яну Могилу у своєрідну художню бібліотеку стародавніх народів. 

      Біля Мукачева існує невелика плантація чаю. Унікальні чаї Закарпаття знаходяться на Червоній горі, в годині пішої ходи від села Лавки. 

     У колгоспі «8 березня» в 50х роках люди старанно сіяли чаї Закарпаття і отримували тонни врожаю, а після смерті Сталіна діяльність зійшла на «ні». Викорчували чаї Закарпаття і заповнили землі виноградом, який тут завжди добре ріс.

      На початку 50-х в південних областях Закарпаття було закладено понад 50 га чайних плантацій, а через 4 роки їх вже налічувало понад 75 га. У планах було досягти 1000га до 1960 року. Плантація, яка перебувала на Червоній горі, приносила пристойний урожай – по 1 тонні з гектара на рік! Але після смерті Сталіна, всі чайні плантації Закарпаття були занедбані. На їх місці висадили виноград, який завжди безпроблемно ріс в цій місцевості. З тих пір залишилася тільки маленька частина, на якій ростуть чаї Закарпаття і сьогодні – експериментальна ділянка біля Мукачева.

    Національний природний парк «Дворічанський» розташовується на північному сході Харківської області. Ще у 18 столітті відомий натураліст і геолог Петер-Симон Паллас говорив про необхідність вивчення унікальної крейдяної флори.

    У 2001 році викладачі та студенти ХНУ імені Каразіна на чолі з професором кафедри зоології та екології Віктором Токарським почали вивчати видовий склад майбутнього заповідника. Після 10 років досліджень було прийнято рішення створити парк. 

     Головна пам'ятка заповідної території – крейдяні гори. Знаходяться вони у долині річки Оскіл біля села Кам'янка. 70 мільйонів років тому на цій території було море. З органічних решток на дні цього моря утворились крейдяні гори, де можна побачити чубатого удода та орлана-білохвоста, які занесені до Червоної книги України. Також тут живе багато гризунів: бабаки, ховрахи та тушканчики.

​

  «Долина нарциciв» - заповідник, який розташовується в урочищі Кіреші в 4 км від міста Хуст, що в знаходиться центрі Закарпатської області. З 1992 р. у складі Карпатського біосферного заповідника входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО

   Поява долини нарцисів пов'язана з льодовиковим періодом на Землі. Деякі вчені вважають, що в той період сталися геологічні катаклізми, в результаті яких з гір сповз величезний шматок землі засіяний цими унікальними рослинами. Після сходу льоду з гір стікало багато води, що сприяло акліматизації, цвітінню і розповсюдженню нарциса вузьколистого. З часом в низовині від сучасного Мукачева до Хуста, де росли нарциси, з'явилися дубові ліси. Але поступово, відколи на землях стали займатися сільськогосподарською діяльністю, площа долини нарцисів значно зменшилася.

      Товтрами називають залишки узбережних рифів, які розташовані паралельно давній береговій лінії. Таких кам’яних залишків немає більше ніде в світі. Лише в США і Великобританії існують схожі за геологічними структурами скелясті гряди. Іноді Товтри порівнюють з Великим бар’єрним рифом в Австралії. 

      Ще в 1996 році на території трьох районів Хмельницької області (Кам’янець-Подільського, Чемеровецького та Городоцького) був створений Національний природний парк “Подільські Товтри”. В межах парку дугоподібна гряда досягає у висоту 400 метрів над рівнем моря. Її-то і називають Товтрами.

       Серед цих пагорбів і знаходиться природний заповідник “Медобори” зі своїми різноманітними мешканцями. Тут заборонено вбивати навіть комах. На території заповідника мешкають рідкісні види птахів, рослин і комах. 

      Клевань – одне з найромантичніших місць в Україні. Невелике селище Клевань бере початок своєї історії ще у 12 столітті під назвою Коливань і знаходиться на березі річки Стубли. Сьогодні в Клевань з’їжджаються туристи з усієї України.
   У селі знаходиться «живий» коридор над залізничними коліями, яким так прагнуть пройтися закохані. Цей природний коридор розташований на відрізку близько 4-ох кілометрів залізничної колії Клевань.

      Історія розповідає, що у двох тутешніх селах колись були військові бази, і саме задля маскування ближню залізницю засадили лісом. Так і утворилося живе плетиво з дерев і кущів, що нині створює природний коридор, який тепер у народі йменують «тунелем кохання».

Закохані вірять, що поцілунок в тунелі скріпить їхню любов на все життя. Тому сюди поспішають усі, в чиїх серцях оселилося це світле почуття, а молодята саджають тут квіти, які символізують їхнє кохання. І взагалі, місцеві жителі говорять, що відвідини тунелю – хороша прикмета!

      Окрім природного коридору, в Клевані можна відвідати багатовіковий замок, який побудував ще князь Михайло Чарторийський у 1475 році. Констянтин Чарторийський створював у ньому польську гімназію. А у часи Другої світової війни замок був штаб-квартирою польської Самооборони. 

    Урицькі скелі розташовані поблизу селища Урич Сколівського району Львівської області. На сьогодні Урицькі скелі є частиною Національного природного парку «Сколевські Бескиди», який оберігає і вивчає унікальні ландшафти західної частини Карпат.

     Сюди варто прийти рано вранці, коли Урицькі скелі покриті прозорою димкою вранішнього туману, а сонячні промені освітлюють їх казкові схили. Величезні скелі висотою до 50 метрів утворились 55 мільйонів років тому в результаті ерозії масивних пісковиків палеоцену, які багато років тому використовувались древніми племенами як святилище.У цілому скелі складають сім груп: Камінь (по центру), Гострий Камінь, Мала Скеля, Жолоб, Гулько, Хрест й одна скеля без назви.

      В 11-13 століттях тут знаходилась староруська фортеця Тустань, що захищала від татаро-монгольських нападників. Спочатку вона була дерев’яною, декілька разів перебудовувалась, доповнювалась кам’яними спорудами, а природні скелі слугували їй стінами.
 

     Водоспад Шипіт - одне з семи природних чудес України - найкрасивіший водоспад Закарпаття, розташований на північних схилах гірського масиву Боржавських полонин біля підніжжя гори Гимба що у селі Пилипець Міжгірського району.

     Водоспад причаровує всіх своєю незвичайною природною красою. З підземного джерела на горі Великий Верх (1598м) починає свій шлях униз мальовничою ущелиною невеликий потічок Плошанка. Його води несуть свіжість і прохолоду. Падаючи численними мальовничими каскадами з 14-ти метрової висоти кришталево чиста вода розбивається об каміння утворюючи міріади діамантових краплинок, що переливаються дивовижними барвами у променях карпатського сонця.

     Біля відомого водоспаду працює двомісний крісельний підйомник.

     На території Закарпаття розташоване 32 озера, але найпривабливішим і найчарівнішим вважається Синевир, яке одночасно є найбільшим і найглибшим високогірним озером України… Розташоване воно на висоті 989 м над рівнем моря.

Існує легенда, згідно якою мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місце, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито камінною глибою за наказом підступного графа.

      Насправді ж Синевирське озеро утворилося у післяльодовиковий період, близько 10 тисяч років тому внаслідок перекриття річкової долини зсувами.

Середня площа водного плеса становить 4-5 га, глибина озера – в середньому 8-10 м. Проте, місцями найбільші глибини Синевиру сягають 19-22 м. Це навіть більше, аніж в Азовському морі, найглибше місце якого – 14 м.

     Синевир живиться поверхневими та атмосферними водами, з озера витікає невеликий струмок (басейн р. Тереблі). Вода - слабомінералізована, чиста, прозора. Тут водиться три види форелі - озерна, райдужна та струмкова. Проте, скупатися у Синевирі вам не вдасться: окрім заборони, не дозволить ще й температура води, яка максимально нагрівається лише до 11-13°С. Посередині озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець площею усього кілька метрів. Звідси і народна назва Синевиру - Морське око.

      Місто Вілкове у Одеській області називають українською Венецією. Саме тут річка Дунай впадає в Чорне море, місто розташувалося на багаточисельних каналах. 
      Цікава історія назви містечка – саме в цьому місці річка Дунай робить розгалуження на три рукави, що дуже нагадує вилку.
       Крім того, що вулицями містечка можна кататись на човні, туристи тут можуть познайомитись і зі старообрядською культурою. Старообрядці оселились тут в кінці 17 – на початку 18 століть і досі не покидають цих територій. У центрі навіть є старообрядницький Храм Різдва Пресвятої Богородиці.
      Вілкове має ще одну унікальну особливість – тут росте виноград сорту Новак. Вирощують його на мулі і воді, і місцеві з радістю продають вино з нього туристам.

      Актівський каньйон - провал серед голого степу, гранична прірва в кристалічному щиті. Розташований на річці Мертвоводі, поблизу села Актового Вознесенського району Миколаївської області в Україні.

    Складається з застарілих вивітрених гранітів, перерізаних Мертвоводом на глибину понад 40-50 метрів. Площа каньйону перевищує 250 гектарів. Являє собою унікальний комплекс гранітних скель, валунів та степової і водної екосистем, розміщений на одному з найстаріших клаптиків суші Євразії.

     Природний комплекс Актівського каньйону входить до складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя».